Практичний психолог школи

                                                                                    Дубовська Ольга Іванівна

Заклик до співпраці з психологом

                                                                                   Людина лише чогось досягає там, де вона сама вірить у свої сили.

                                                                                                                                                                   Л.Фейєрбах

·        Як часто звертаються учні до шкільного психолога, щоб отримати консультацію, пораду?

·        Який їхній вік?

·        Що їх насправді хвилює нині?

Не раз можна почути:

„ Що робить психолог у школі?”.

Основне завдання психолога: допомогти учням дізнатися про себе більше.

Психологи накопичили чималий практичний досвід у формуванні важливих рис учня, майбутнього громадянина України, у розвитку соціальної компетенції, підвищенні психологічної культури, усвідомленні свого місця серед людей, виробленні навичок рефлексії, конструктивного вирішення проблем. Саме цей досвід активно впроваджується в повсякденний навчально-виховний процес школи.

Головним завданням діяльності психолога у школі є: забезпечення нормального процесу психічного становлення дитини, тому психологічна робота організована насамперед відповідно до інтересів самого учня. Ми розвиваємо його особистість, орієнтуючись на положення гуманістичної педагогіки і психології про особистісно-рівноправний характер взаємодії між дитиною та дорослим, право кожної дитини на самовизначення. Адже коли вчитель оцінює особистість учня, спираючись тільки на власний досвід та інтуїцію, без достатньої кількості інформації, це може заважати виявленню справжніх причин труднощів у навчанні і вихованні, виникненню комунікативних проблем. Тому психологічне вивчення індивідуальних особливостей кожного учня є важливим завданням, для вирішення якого використовуються різноманітні методи психологічного обстеження. Звичайно, психологічна робота з дітьми різного віку має інший зміст.

Діяльність психолога організована таким чином, що враховуються можливості і резерви учня на кожному віковому етапі, у всіх ланках (початковій, середній, старшій школі).

Основною метою роботи психолога у початковій школі є:

·        створення умов для розвитку пізнавальних можливостей і формування пізнавальних інтересів;

·        формування позитивного психологічного клімату учнівського середовища як основи формування позитивного „Я”- образу та самосприйняття учня;

·        забезпечення гармонійного співвідношення між вимогами до інтелектуальних і навчальних умінь молодшого школяра і його психофізіологічними можливостями;

·        виявлення варіантів шкільної та сімейної дезадаптації, причин неуспішності тощо.

Молодші школяри проходять первинне психологічне діагностування загального рівня розумового і вольового розвитку з метою індивідуалізації процесу навчання. Психолог протягом цього періоду постійно спостерігає за навчальною діяльністю, поведінкою, спілкуванням тощо; консультує дорослих з проблем розвитку дитини у молодшому шкільному віці; розказує, як запобігти неврологічним перевантаженням, як досягти порозуміння між батьками і дітьми.

Основною метою роботи психолога у середній школі є:

·        формування абстрактно-логічного, теоретичного мислення як основи для подальшого розвитку свідомості, самопізнання;

·        розвиток вольової сфери учнів як основи мимовільної саморегуляції;

·        вивчення навчальних мотивів, інтересів, здібностей, рівня досягнень та самооцінки;

·        особливості формування статево рольової ідентифікації, соціометричного статусу учня.

Саме в цей період здійснюється до профільна підготовка – це допомога учням у виборі профільних напрямів навчання та широкої сфери майбутньої професійної діяльності. Ефективність до профільної підготовки залежить від рівня навчальних досягнень учнів та усвідомлення своїх інтересів при виборі профілю навчання. Психолог повинен орієнтуватись на перспективи і інтереси дитини, прогнозувати її самовизначення у виборі профільних предметів. Цей вибір має бути цілеспрямованим, доцільним, відповідати бажанням та інтересам учня, його нахилам, здібностям, які виявляються у процесі психологічного діагностування та індивідуального консультування учнів та батьків. Від успішності вибору спеціальності значною мірою залежить ефективність і результативність подальшого навчального процесу.

Вивчення особливостей розвитку мислення, уваги, пам’яті та пізнавальної сфери сприяє індивідуалізації роботи з учнями, дає змогу порадити, як краще організувати навчальну роботу, охопити великий обсяг інформації.

Психолог також вивчає рівень розвитку класного колективу, особливості його становлення, структуру стосунків, виявляє лідерів, надає психологічну допомогу тим учням, які поки ще не почуваються у колективі емоційно комфортно. Саме ця інформація психолога допомагає педагогам будувати стратегію роботи з певним класом.

Основною метою роботи психолога у старшій школі є:

·        створення умов для формування психічно зрілої особистості з розвинутим самоусвідомленням як основи для дальшого життєвого та професійного самовизначення;

·        забезпечення умов для розвитку рефлексивної свідомості і позитивної „Я”- концепції;

·        вивчення рівня самосвідомості, інтелектуального рівня, сформованості професійних планів на майбутнє;

·        особливості функціонування захисних механізмів.

Емоційний стан учня, його спроможність долати труднощі, ставити цілі та реалізовувати їх, відчуття успіху є важливим напрямом як психодіагностичної, так і корекційної роботи психолога. Суттєву увагу ми звертаємо також на формування тендерної рівноправності та специфіку окремих професій, які тією чи іншою мірою залежать від статі людини.

Психолог застосовує різноманітні форми психологічної роботи: індивідуальні консультації, рольові ігри, казкотерапію, психокорекційні тренінги. Це дозволяє ефективніше допомагати учням у вирішенні їхніх проблем, налагодженні стосунків між собою, батьками та вчителями.

Психолог має прагнути до реалізації гуманних взаємин в учнівському колективі, до взаємоповаги, порозуміння, розвитку особистості кожного учасника навчально-виховного процесу школи.

Хочу також зазначити: психолог працює для людей. Якщо мене чекають, якщо я комусь потрібна, якщо за час роботи я допомогла хоча б кільком учням, то вважаю, що живу недарма. Психологи – не чарівники, не всесильні. Вони люди, такі самі, як і решта на цій планеті. Тому психолог, на жаль, не може вирішити всіх проблем учня або того, хто звернувся по допомогу. І річ не в тому, що бракує знань чи досвіду. Багато чого залежить і від самої людини. Якщо вона готова змінювати щось у собі на краще, якщо докладатиме максимум зусиль для досягнення бажаної мети – тоді й консультація чи психологічна допомога будуть корисними і плідними. Багато чого залежить і від середовища, в якому живе учень. Адже будь-яка психологічна бесіда, тренінг, заняття буде марним, якщо дитина прийде додому, а там усе навпаки.

І головне психолог – несе  добре, мудре, позитивне, сіє в душах дітей зерна любові та добра!!!

                                                            Основні напрями роботи шкільного психолога

Гармонійний розвиток дитини це –

не лише інтелектуальний розвиток,

але й розвиток фізичний,

емоційний, особистісний.

Суть роботи психолога в школі полягає в пошуку оптимального способу взаємодії дитини, її родини, всіх учасників педагогічного процесу. Його призначення – допомогти дитині адаптуватися до вимог і правил школи, а педагогам у створенні умов для успішного навчання і розвитку дитини, свого певного комфортного внутрішнього середовища. Психологічний супровід навчання і виховання будується, виходячи з особливостей навчального закладу, контингенту учнів, традицій і творчого потенціалу педагогічного колективу, на виборі індивідуального «маршруту» супроводу, тобто програм, спрямованих не лише на вирішення проблем і ускладнень, але й на їх запобігання.

Беручи до уваги всі перелічені фактори слід зазначити, що в нашій школі психологічна робота за своєю спрямованістю ділиться на три напрями:

• робота з учнями;

• робота з педагогічним колективом;

• робота з батьками.

За своєю структурою всі напрямки містять практично одні й ті ж самі види роботи.

І. Робота з учнями.

Складається із профілактичної, діагностичної та корекційно-розвивальної діяльності.

До профілактичної діяльності можна віднести:

• проведення профілактичних лекцій за різноманітними темами, серед яких профілактика тютюнопаління, алкоголізму та наркозалежності, попередження насильницької поведінки і т.п.;

• ознайомлення із статистичними даними щодо запропонованих тем, створення власної статистики;

• проведення інтерактивних занять, ігор, круглих столів, диспутів;

• перегляд відео матеріалів з метою попередження адиктивної поведінки.

Діагностична робота передбачає:

• дослідження психологічної адаптації учнів 1-х, 5-х класів;

• дослідження пізнавальної сфери школяра (увага, пам`ять, мислення);

• дослідження професійних здібностей і нахилів старшоклассників;

• дослідження особливостей емоційної сфери учня та його особистості в цілому;

• дослідження мотиваційної сфери і спрямованості особистості учня;

• дослідження міжособистісних стосунків та взаємин в колективі та родині.

При цьому застосовується багато психологічних методик з постійним оновленням методичного арсеналу.

Особлива увага приділяється дослідженню особистісної сфери і в першу чергу психофізіологічних показників.

Корекційно-розвивальна робота ведеться переважно за індивідуальним запитом (індивідуальною потребою).

Консультативна, просвітницька, навчальна діяльність включає в себе велику кількість ознайомчих бесід, зустрічей з цікавими людьми, з представниками соціальної служби, громадських та молодіжних організацій. Також сюди можна віднести перегляд відео матеріалів, створення власних сценаріїв і фільмів на різноманітні актуальні теми. Проводиться консультування з питань адаптації до нових умов навчання, складових успіху сучасної молодої людини, мотивації і результативності навчання.

ІІ. Робота з педагогічним колективом:

Містить в собі дослідження особистісної сфери учителя, міжособистісних взаємин (взаємин в педагогічному колективі), факторів, що сприяють або заважають розвитку вчителя, виявляють стиль спілкування з учнями і т.п.

Крім того, педагогічний колектив повинен бути завжди в курсі останніх психологічних новинок, починаючи від оптимізації міжособистісного спілкування, і, закінчуючи особливостями поведінки людей, схильних до адитивної поведінки.

Для цього ми широко використовуємо психологічні тренінги, арттерапевтичні заняття для вчителів з метою релаксації, а також стимуляції їх творчого потенціалу.

ІІІ. Робота з батьками:

         Так само, як і напрями роботи з учнями та вчителями, робота з батьками здійснюється якомога різнобічно: це і просвітницькі виступи на батьківських зборах, і розробка буклетів з актуальних питань (висвітлення проблем і надання порад); вивчення міжособистісних стосунків (дитина – батьки, батьки – батьки, батьки – учителі, учителі – учні) та вивчення «задоволеності» чи «незадоволеності» роботою школи з боку батьків. З батьками працюємо як у групах , так і індивідуально.

VІ. Навчальна діяльність психолога.

Підготовка до різних конкурсів, змагань, різноманітних зборів, засідань, олімпіади з педагогіки та психології, тижня психології та ін.

Аналітична робота полягає у зведенні всіх існуючих даних щодо кожного класу і кожного учня. На базі цих даних робляться висновки та певні рекомендації для учнів, для їх батьків, вчителів стосовно вирішення виявлених проблем. Рекомендації можуть бути універсальними (одні й ті самі для кожного учня і для кожного класу), а можуть бути індивідуальними. Рекомендації дозволяють застосовувати індивідуальний підхід для кожного, особливо до тих, хто потрапляє у створену картотеку дітей «групи ризику». Можуть бути спрогнозовані й описані певні варіанти поведінки окремих учнів у різних навчальних або критичних, стресових ситуаціях.

Системна комплексна робота психолога, класних керівників, учителів, батьків, спрямована на дітей, дає позитивні результати.

Накопичений досвід реалізації різноманітних форм взаємодії учнями, педагогами і батьками дозволяє стверджувати, що кожна з них окремо дає можливість досягти поставленої цілі. Однак, комплексне використання всіх цих форм дає набагато відчутніші результати, сприяє вирішенню вузьких задач, дозволяє вибудувати індивідуальний психолого-педагогічний підхід для кожної дитини.

«Всі щасливі люди схожі один на одного»

Лев Толстой

Кращий спосіб зробити дітей хорошими -  зробити їх щасливими.

                                                                                                                                                                             Оскар Уальд.

Обійми для дітей життєво необхідні!

Кожній людині для виживання необхідно за день 4 рази обійматися, а щоб добре себе почувати, як мінімум 8. Обіймати ж дитину потрібно не менше 12 разів на день.

І пам'ятайте, що прибрати руки першою повинна дитина !!!

Дитину треба не лише родити

Необхідні умови щодо виховання дитини

• Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

• Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
• Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
• Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.
• Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
• Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було «небагато — лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
• Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

Як прожити один день без нотацій?

1. Будити дитину треба спокійно. Прокинувшись, ваш син чи донька мають побачити вашу усмішку і почути ласкавий голос. Не смикайте за дрібниці, навіть якщо "вчора попереджували".

2. Не підганяйте. Вміло розраховувати час - це ваша турбота.

3. Не відправляйте дитину до школи без сніданку.

4. Не прощайтеся, даючи настанови: "Дивись, не бешкетуй", "Принеси тільки хороші оцінки". Проведіть хоча б до дверей, побажайте удачі, знайдіть кілька ласкавих слів. У вашої дитини попереду важкий день.

5. Після школи зустріньте спокійно, обійдіться без лавини запитань. Якщо дитина хоче поділитися чимось, не відмахуйтеся, не відкладайте на потім. Присядьте у затишному місці і вислухайте, це не займе багато часу.

6. Якщо вас викликають до школи (а краще самому навідуватися), зробіть так, щоб ваша розмова з учителем відбулася без дитини. А вдома не поспішайте влаштовувати сварку.

7. Кращий час для приготування уроків з 15-ї до 17-ї години. Під час приготування не "сидіть над душею". Однак підтримка потрібна: "Не хвилюйся, тобі все вдасться", "Давай разом розберемося".

8. Протягом дня знайдіть хоча б півгодини, коли будете належати тільки дитині. Не відволікайтеся на домашні турботи, телевізор, спілкування з іншими членами родини. У цей момент немає важливішої справи, ніж турботи, смуток, невдача сина чи доньки.

9. Майте не увазі: навіть "дорослі діти" люблять казку перед сном, спокійну цікаву оповідь, лагідне погладжування. Не нагадуйте перед сном неприємності, не з'ясовуйте стосунки. Напруги за день після цього ніби й не було - дитина засне здоровим, міцним сном.

Абетка виховання

1. Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.

2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.

3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.

4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.

5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом. Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.

6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.

7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.

З. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.

9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.

10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.

11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.

12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.

13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.

14. Привчайте дитину мислити самостійно.

15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.

16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.

17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.

18. Уважно ставтеся до її потреб.

19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.

20. Не дорікайте дитині за помилки.

21. Хваліть за будь-які успіхи.

22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.

23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині більше дізнаватися.

24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.

25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.

26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.

27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.

28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і нести відповідальність за них.

29. Допомагайте стати особистістю.

30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.

31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.

32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втрачаючи при тому поваги до них.

33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.

34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.

35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.

Заклик твоєї дитини

 НЕ ДАВАЙ, мені все, про що я тебе прошу, бо це мене розбещує, іноді я просто випробовую тебе.

 НЕ БІЙСЯ бути зі мною рішучим і вольовим. Це потрібно мені, бо дає відчуття безпеки.

 НЕ ДОЗВОЛЯЙ мені набувати поганих звичок. Надіюся, що ти допоможеш мені виявити їх ще у зародку.

 НЕ ЧИНИ так, щоб я почував себе меншим, ніж я є. Бо тоді буду поводитися нерозумно і смішно, щоб здаватися "великим ".

 НЕ КАРТАЙ мене у присутності інших. Найкраще мені допомагає, коли ти говориш зі мною спокійно і без свідків.

 НЕ ОБЕРІГАЙ мене від наслідків. Мені потрібен також і гіркий досвід.

 НЕ СПРИЧИНЮЙСЯ до того, щоб я вважав свої помилки гріхами. Це зачіпає моє почуття гідності.

 НЕ ПЕРЕЙМАЙСЯ надмірно, коли говорю: "Я тебе не люблю". Не тебе я не люблю, а твою владність, яка нищить мене.

 НЕ ПЕРЕЖИВАЙ надмірно через мої малі недуги. Вони просто привертають твою увагу, яка мені потрібна.

 НЕ БУРЧИ. Якщо будеш це робити, то я боронитимусь, "вдаючи глухого".

 НЕ ОБІЦЯЙ нерозважливо. Бо почуваюся дуже розчарованим, коли ти не виконуєш обіцянок.

 НЕ ЗАБУВАЙ, що не можу проявити себе так добре, як би мені хотілося. Тому деколи я розминаюся з правдою.

 НЕ ПЕРЕОЦІНЮЙ моєї чесності. Це мене сковує, і я починаю говорити неправду.

 НЕ ЗМІНЮЙ своїх правил поведінки з огляду на обставини. Це викликає в мені неспокій і недовіру до тебе.

 НЕ НЕХТУЙ мене, коли ставлю тобі запитання. Бо тоді я перестану тебе питати, а відповіді шукатиму деінде.

 НЕ КАЖИ, що мій страх і мої побоювання безпідставні. Вони справжні.

 НЕ НАМАГАЙСЯ мене переконувати, що ти досконалий і непомильний. Бо переживаю глибоке потрясіння, коли виявляється, що ти не такий.

 НЕ ДУМАЙ, що виправдання переді мною є нижче твоєї гідності. Чесне виправдання пробуджує, в мені велику сердечність до тебе.

 НЕ ЗАБУВАЙ, що я люблю експериментувати. Не забороняй мені робити досліди, бо без цього не буду розвиватися!

 НЕ ЗАБУВАЙ, що я швидко росту. Напевно, тобі тяжко іти зі мною крок у крок, але прошу, тебе, постарайся.

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ В ШКОЛІ ПЕРШОКЛАСНИКА

  Аби навчання в школі було успішним, треба враховувати особливості адаптації дитини до шкільного життя. Взагалі, перший рік навчання особливо важкий для малюків. І адаптація може проходити по-різному. Значна частина дітей пристосовується протягом двох-трьох місяців навчання. Це виявляється в тому, що дитина звикає до колективу, ближче пізнає своїх однокласників, знаходить друзів. У дітей, які успішно пройшли адаптацію, переважають гарний настрій, бажання відвідувати школу, виконувати вимоги вчителя. Іншим дітям потрібно більше часу для звикання до шкільного життя. Вони можуть до кінця жовтня-листопада надавати перевагу ігровій діяльності, не одразу виконувати вимоги вчителя, з'ясовувати стосунки з однокласниками неадекватними методами, може з'явитися небажання вчитися. Це означає, що дитині особливо потрібна допомога. 

ПСИХОФІЗИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИТИНИ-ШЕСТИРІЧКИ

  Діти сьомого року життя здатні усвідомлювати своє становище в товаристві ровесників і дорослих, проявляють інтерес до інших людей, вміють спілкуватися. Вони здатні співпереживати, співчувати, допомагати; знають і виконують основні правила етичної поведінки і взаємодії в грі і побуті. 

  Першокласники здатні керувати своєю поведінкою, знають межі дозволеного, виконують вимоги дорослого. Вони з інтересом беруть участь в різних видах діяльності (навчальній, ігровій, трудовій). Добре орієнтуються не тільки в знайомій, але й в незнайомій обстановці. Діти цього віку досить обізнані з предметами навколишнього світу, проявляють значний інтерес до нових знань, позитивно ставляться до нової інформації. Рівень розвитку мисленнєвої діяльності забезпечує можливість шкільного навчання. 

  Найбільш характерні для дітей цього віку наочно-образне і дієво-образне мислення створюють передумови для формування логічної форми мислення. Розумовий розвиток дітей сьомого року життя передбачає наявність певного словникового запасу (3,5 - 7 тис. слів), уміння правильно вимовляти всі звуки рідної мови і вміти робити найпростіший звуковий аналіз слів. Достатньо розвинене в більшості дітей зорово-просторове сприйняття. Вони здатні характеризувати просторові відношення предметів (праворуч — ліворуч, над — під, зверху — знизу тощо), розрізняти просторове розташування фігур, деталей на площині. Діти цього віку розрізняють геометричні фігури, виділяють їх у предметах навколишнього світу; здатні класифікувати фігури за формою, розміром, кольором; розрізняють і виділяють букви і цифри, написані різним шрифтом, можуть подумки знаходити частини цілого, добудовувати фігури за схемою, конструювати їх із деталей.Розвиток зорово-моторних координацій дозволяє дітям 6 років координувати свої рухи. Вони можуть змальовувати прості геометричні фігури, предмети, пересічні лінії, букви, цифри з дотриманням розмірів, пропорцій, співвідношення штрихів. 

     Водночас для цього віку характерний слабкий розвиток моторики дрібних м'язів рук. Розвиток слухомоторних координацій дозволяє розрізняти і відтворювати нескладний ритмічний малюнок, виконувати під музику ритмічні рухи тощо. Діти цього віку здатні до довільної уваги, проте її стійкість ще невелика і багато в чому залежить від умов організації навчання та індивідуальних властивостей. Варто зазначити, що це стосується й однотипної діяльності. Наприклад, дитина може активно займатися лише читанням, письмом, бесідою тощо не більше 10—12 хв. Враховуючи це, вчитель має урізноманітнити діяльність протягом одного уроку. Крім цього, важливо мати на увазі, що діти не здатні швидко і надто часто переключати увагу з одного об'єкта на інший (за урок — не більше трьох разів). Особливості пам' яті такі: дитина не може одночасно сприймати більше двох об’єктів. У неї переважає мимовільне запам'ятовування, водночас вона здатна і до довільних дій пам' яті. Використання наочних засобів навчання сприяє розвитку довільного запам'ятовування. Обсяг пам'яті різко зростає при активному й усвідомленому сприйманні і запам'ятовуванні. Шестирічні діти здатні зосереджено, без відволікання займатися однотипною діяльністю 10—12 хв, що визначає вимоги до організації і структури уроку в першому класі. 

    Вікові особливості дітей сьомого року життя (складність довільної регуляції діяльності, швидка стомлюваність тощо) передбачають, що для них дуже складні статичні навантаження, обмеження рухового режиму, швидке переключення з одного виду діяльності на інший тощо. Першокласники здатні точно виконувати інструкцію вчителя, якщо вона дана чітко й коротко, а також подано послідовність (алгоритм) дій. їм ще важко оцінити результат і якість своєї роботи, порівняти її з еталоном, самостійно виправити помилки і внести корективи під час діяльності. Однак у них поки переважає підвищена самооцінка, тому завдання вчителя — поступово і коректно формувати об'єктивну самооцінку школяра. Варто пам'ятати, що діти цього віку емоційно ставляться до нейтральних результатів і невдач у своїй діяльності, вразливі до стилю поведінки дорослого щодо себе, емоційно (інколи неадекватно) реагують на його зауваження і критику своєї діяльності, вимагають постійної підтримки і схвалення. 

ДОПОМОГА У НАЧАННІ З БОКУ БАТЬКІВ

    Звичайно, всі батьки хочуть, щоб їхня дитина добре навчалася. Тому треба допомогти їй організувати свій час вдома. Найперша допомога — раціональне чергування занять, активного відпочинку, їжі та сну. Однакові дії, повторюючись щодня у певній послідовності, сприяють формуванню у дитини необхідних побутових, трудових і культурогігієнічних звичок, полегшують пристосування організму до нових умов.

  Систематичне дотримання режиму дня виховує у дітей такі важливі риси характеру як дисциплінованість, організованість, уміння підкоряти свої бажання інтересам справи. Важливо забезпечити 3,5—4-годинне перебування дитини на свіжому повітрі, регулярний сон (нічний не менше 10 годин, вдень 1,5 години), калорійне і різноманітне харчування через 3—3,5 години. Такі норми відповідають фізіологічним потребам дитячого організму та сприяють збереженню здоров'я. 

  Батькам треба мати на увазі, що молодший школяр не вміє швидко переходити від однієї справи до іншої. Це залежить від типу нервової системи дитини. 

Тому батьки мають пояснити дитині причини такого переходу і дати час, аби вона могла психологічно підготуватися до нової справи. Треба розуміти: для того, щоб кинути одне заняття, на яке вже налаштувалась дитина, і взялася за інше, їй доводиться подолати природне внутрішнє бажання наполягти на своєму і не виконувати прохання батьків. Будь-який необгрунтований перехід від однієї справи до іншої шкідливий тим, що дитина змушена кидати розпочате, не закінчивши його. Якщо це ввійде в систему, то у школяра з'явиться погана звичка нічого остаточно не закінчувати. Звичайно, інколи доводиться просити сина чи доньку допомогти по господарству, чи з будь-яких інших причин порушити звичайний розпорядок дня. Часто буває так: тільки-но школяр розклав книги сів за уроки, а його посилають до магазину. Почав хлопчик читати цікаву книгу — його просять полити квіти. Дівчинка малює, а її відправляють погуляти з молодшим братом У таких випадках краще сказати дитині: «Дочитаєш сторінку — треба буде сходити де магазину». Або: «Закінчуй гратися конструктором. Через 10 хвилин будемо вечеряти», Тобто, треба дати дитині час підготуватися до нової справи. 

Наступна важлива умова успішного навчання — розумна допомога старших. Вона виявляється, найперше, в обізнаності батьків у справах дитини: «Які були сьогодні уроки? Про що нове ти дізнався? Як упорався із завданням?» Ще дуже важливо перевірити правильність виконання домашнього завдання. Практика навчання переконує, що добре усвідомлений той матеріал, який розповідається іншій людині. Тому бажано, щоб першокласник розповів комусь із дорослих вивчені уроки: правила з української мови, розв'язані задачі з математики, вірш або переказ оповідання. Якщо дитині важко викласти основний зміст матеріалу, то це означає, що урок не вивчений і його потрібно повторити. При перевірці письмового завдання не поспішайте вказувати дитині на помилку. Вона має привчитися до самоконтролю. Тому запропонуйте їй самостійно відшукати помилку, пригадати, як можна перевірити рішення. І тільки в крайньому випадку показати, де вона припустилася помилки. Буває, що дитина просто лінується, не хоче самостійно працювати, долати труднощі. У цьому випадку особливо необхідний суворий контроль з боку батьків. 

         Батьки не повинні забувати про такий негативний фактор як перевантаження учня. Часто буває так, що дорослі, крім завдань учителя, навантажують свою дитину додатковими навчальними вправами. Дитина перенавантажується і нерідко починає навчатися не краще, а гірше. В неї втрачається інтерес до навчання, яке стає для неї важкою і нецікавою працею. 

Часто батьки скаржаться, що дитина дуже довго виконує домашнє завдання і звертаються із запитаннями: «Сидіти чи ні з дитиною за уроками?». Рецептів немає. Кожна дитина і кожний випадок — особливі. Один школяр може працювати самостійно, досить просто перевірити зроблене завдання. З іншим треба сидіти, не відходячи й організовувати кожен рух: розгорни підручник, візьми олівець, обговорювати написання кожної букви. Це пояснюється тим, що в деяких дітей спостерігається нестійка увага, невміння зосередитися на одному предметі. В цьому випадку дитина напише рядок і відволікається: починає розповідати про те, що було сьогодні в школі, знову повернеться до письма, згодом почне підстругувати олівець тощо. 

  Щоб привчити молодшого школяра до посидючості, батьки вимагають, аби він вкладався у певний час, виконуючи завдання. Для цього ставлять перед учнем годинник. Дитина ж, стежачи за часом, вчиться оперувати ним. 

  Нескінченне сидіння за уроками пояснюється ще й тим, що не всі діти однаково розвиваються. 

  Деякі з них важко засвоюють навчальний матеріал, починають відставати. Цей недолік з часом можна було б подолати, однак деякі батьки, виявляючи велике нетерпіння, годинами сидять з дитиною. Роздратовані, вони починають кричати, дитина нервується. Врешті справа погіршується, дитина починає ненавидіти школу як таку, що винна в її невдачах. 

  Таким чином терпіння батьків, їхній доброзичливий тон, постійна зацікавленість справами і повагою до дрібниць, з яких складається шкільне життя дитини, знання реального стану речей і сьогоднішніх труднощів дитини, спокійна впевненість у тому, що їх можна подолати, турботлива щоденна праця — важливі умови успішної допомоги дитині у навчанні.

Що необхідно робити батькам, щоб дитина адаптувалась до навчання

Будь-які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

  1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

  2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

  3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

  4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

  5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

  6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

  7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

  8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

  9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

  10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

  11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

  12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

  13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

  14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

  15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Рекомендації батькам, діти яких важко пристосовуються до шкільного життя: 

а) знати, в чому саме труднощі дитини (у спілкуванні з однокласниками, у навчанні, у відносинах з учителями); 

б) обов'язково спілкуватися з дитиною щодня (допомагати у навчанні, читати казки, надати елементарні знання про довколишній світ); 

в) розвивати моторику руки (різати папір, розфарбовувати, ліпити з пластиліну чи глини); 

г) привчати до самостійності; 

ґ) надати неважкі обов'язки по дому (годувати рибок, поливати квіти тощо).

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ ВІД ДИТИНИ

• Не заставляйте мене відчувати себе молодше, ніж я є насправді. Я відіграюся на вас за це, ставши «плаксою» і «скигликом». 

• Не робіть для мене і за мене те, що я в змозі зробити для себе сам. Я можу продовжувати використовувати вас як прислугу.

• Не вимагайте від мене негайних пояснень навіщо я зробив те або інше. Я інколи і сам не знаю, чому поступаю так, а не інакше.

• Не піддавайте дуже великому випробуванню мою чесність. Будучи заляканий, я легко перетворююся на брехуна.• Хай мої страхи і побоювання не викликають у вас занепокоєння. Інакше я боятимуся ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.

• Не давайте обіцянок, яких ви не можете виконати — це поколиває мою віру у вас.

• Не чіпляйтеся до мене і не бурчіте на мене. Якщо ви будете це робити, то я буду вимушений захищатися, прикидаючись глухим.

• Не намагайтеся читати мені повчання та нотації. Ви будете здивовані, відкривши, як прекрасно я знаю, що таке добре і що таке погано.

• Не захищайте мене від наслідків власних помилок. Я, як і ви, вчуся на власному досвіді.

• Не забувайте, я люблю експериментувати. Таким чином я пізнаю світ, тому, будь ласка, змиріться з цим.

• Не поправляйте мене у присутності сторонніх людей. Я зверну набагато більшу увагу на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.

• Не намагайтеся від мене звільнитися, коли я ставлю відверті питання. Якщо ви на них не відповідатимете, я взагалі перестану задавати їх вам і шукатиму інформацію десь на стороні.• Я відчуваю, коли вам важко і тяжко. Не ховайтеся від мене. Дайте мені можливість пережити це разом з вами. Коли ви довіряєте мені — я довірятиму вам.

• Не турбуйтеся, що ми проводимо разом дуже мало часу. Для мене важливіше те, як ми його проводимо.

• Не покладайтеся на силу в стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що вважатися потрібно лише з силою. Я відгукнуся з більшою готовністю на ваші ініціативи.

• Будьте уважні, коли в моєму житті настає час більшої орієнтації на однолітків і старших хлопців. В цей час їх думка для мене може бути важливіше за вашу. У цей період я відношуся до вас критичніше і порівнюю ваші слова з вашими вчинками.

   Батьки‚ чи готові ви до школи?

        В дошкільному дитинстві відбувається інтенсивний розвиток усіх пізнавальних психічних процесів, які в подальшому виступають першоосновою готовності дитини до школи‚ і найбільша роль у цей період в розвитку та становленні дитини належить батькам. Саме вони мають забезпечити своєму малюку найбільш сприятливі умови для розвитку і серйозно «працювати» в цьому напрямку, якомога частіше спілкуючись з дитиною. Чим раніше починається така взаємодія батьків з дітьми‚тим краще‚але хочемо зазначити: ніколи не пізно почати таку батьківську «роботу».

        Щодо питання підготовки дітей до навчання можна виділити один з його аспектів: «Як можуть батьки допомогти дитині в підготовці до школи?»

      Окреслимо кілька конкретних порад‚ які хоча й не охоплять цього багатогранного питання, але все ж таки допоможуть дорослим.

1.   Для дитини Ви — зразок мовлення, адже діти вчаться мови‚ наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи.Ваша дитина обов’язково буде говорити так‚ як Ви.

2.   Дитина успішніше засвоює мову в той момент‚ коли дорослі слухають її‚ спілкуються з нею‚ розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача Вас втомлює, якщо Ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене Вами в дошкільний період‚ суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.

3.   Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес росту дитини в школі.

4.   Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою‚ безпеки та любові.

5.   У кожної дитини свій темперамент,свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.

6.   Ставте для себе та для дитини реальні цілі. Ведіть і спрямовуйте її‚ але не підштовхуйте.

7.   Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити‚ слухати, торкати руками‚ куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

8.   Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки‚ аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати‚ малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі‚ зображення тощо.

9.   Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра — це провідна її діяльність, це її робота. Л.С.Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».

10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10—20, але їй вкрай необхідно розуміти і знати‚ з яких чисел можна скласти 5, а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.

11. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги‚ мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор‚ головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.

12. Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і дотримуйтеся його виконання обов’язково (всі члени родини).

13. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку усіх членів родини.

15. Не завищуйте і не занижуйте самооцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно і  доводьте
     це до її відома.

                                                                10 порад батькам першокласника

Вже залишається зовсім небагато часу перед новим етапом в житті вашої дитини, коли вона  піде перший раз у перший клас. Від того, наскільки безболісно відбудеться цей перехід в нове життя, багато в чому залежатиме любов-нелюбов вашої дитини до школи, а відповідно, і її шкільні успіхи.

1. НЕ  ПЕРЕВАНТАЖУЙТЕ  НОВОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ.

За час, що залишився, жодних "хвостів" ви не підтягнете. А якщо будете тиснути на дитину з читанням і рахунком, ви зможете викликати у неї негативні емоції з приводу школи. Звичайно, почитати трішки, порозв’язувати нескладні приклади можна, але все це повинно бути в ігровій, непримусовій формі. Крім того, дошкільникам доцільно по кілька разів читати одні й ті ж книжки. Вони, взнаючи  "матеріал", прагнуть підказати розповідачеві, що буде далі, виправляють, якщо він допустив неточність. Це виробляє в них активність, і тоді їм буде абсолютно нескладно вже на першому уроці висловити свою "дорослу" думку.

2. РОЗПОВІДАЙТЕ ПОЗИТИВНІ ІСТОРІЇ ЗІ СВОГО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ.

Важливо сформувати у майбутнього школяра позитивне ставлення  до школи. Якщо дитина хоче вчитися і упевнена, що в школі цікаво, тоді неминучий стрес, пов'язаний з новими правилами і розпорядком дня, великою кількістю незнайомих людей, буде успішно здоланий. Для цього частіше розповідайте своїй дитині цікаві історії зі свого шкільного життя.

3. НЕ РОБІТЬ АКЦЕНТ НА ОЦІНКАХ.

Багато батьків припускаються грубої помилки, коли починають лякати: "Читай, а то двійки мені приноситимеш". Важливо акцентувати увагу дитини на процесі навчання (ти взнаєш багато нового, у тебе з'являться нові друзі, ти станеш розумним), а не на результаті та гарних оцінках, які взагалі краще не згадувати, тим більше що в першому класі їх не ставлять.

4. НЕ ЛЯКАЙТЕ ШКОЛОЮ.

Ні в якому разі не ведіть при дитині розмови, що у нього "закінчилося дитинство", не жалійте його: мовляв, бідненький, починаються трудові будні. Навіть жартома не лякайте школою. Не варто при дитині також обговорювати майбутні витрати, засмучуючись про дорожнечу форми або канцтоварів.

5. КУПУЙТЕ ШКІЛЬНЕ ПРИЛАДДЯ РАЗОМ З ДИТИНОЮ.

Купувати портфель і все приладдя для школи потрібно з дитиною, тоді вона виявляється залученою в процес підготовки до першого вересня. Нехай дитина сама  вибере собі пенал, ручки, олівці і лінійки, зошити з барвистим малюнком на обкладинці. Прийшовши додому, не ховайте покупки в шафу - дайте їх дитині, аби вона звикла до нових для неї речей. Нехай збирає портфель, носить його по квартирі, розкладає на столі зошити і олівці, тоді прості вказівки вчителя: "Дістаньте червону ручку або зошит в лінійку" не викличуть у маляти труднощів: він чітко знатиме, де у нього що лежить.

6. ГРАЙТЕ В ШКОЛУ.

Хай всі іграшки вашої дитини підуть у перший клас, а найулюбленіша стане вчителем. У такій грі можна пояснити основні шкільні правила: як сидіти за партою, як відповідати на уроці, як проситися в туалет, що робити на перерві тощо.

7. ПОЧИНАЙТЕ ЖИТИ ПО НОВОМУ РОЗПОРЯДКУ ДНЯ.

За місяць до школи потрібно плавно підганяти режим дня до нового розпорядку. Старайтеся, аби дитина лягала спати не пізніше дев'ятої години вечора, вставала о 7-8 годині ранку. Дуже важливо сформувати у дитини уявлення про те, що за чим потрібно робити вранці і ввечері. Для цього добре використовувати пробкову або пластмасову дошку на стіні, де можна прикріпити папірці, писати, малювати. Спочатку спробуйте наочно пояснити, що потрібно зробити перед сном: зібрати портфель, приготувати одяг (трусики, майку, шкарпетки), перевірити, чи чиста форма. Всі ці дії краще позначати малюнками: портфель, розкладені речі на стільці. Нехай дитина збирає свої дитячі книжки в портфель, складає одяг на стілець. За допомогою малюнків можна змалювати і ранковий розпорядок: умиваємося, чистимо зуби,  одягаємося, снідаємо, одягаємося в шкільну форму, чистимо взуття, виходимо з будинку. Все це допоможе маляті краще зрозуміти, як будується його день.

8. ПОДРУЖІТЬ МАЛЯ З ГОДИННИКОМ.

Необхідний для школи навик - орієнтація в часі. Якщо ваше маля ще не розбирається, котра година, навчіть його цьому. Багатьом діткам легко орієнтуватися по електронному годиннику. Дитина повинна знати, що означає чверть години, півгодини, через годину. Повісьте в дитячій кімнаті великий годинник (будь-який, головне, аби дитина могла визначати по ньому час). Під час читання, гри або їжі можна поставити годинник на стіл і звернути увагу дитини на те, о котрій годині почалася дія і о котрій годині  вона закінчилася.

9. БІЛЬШЕ КОМАНДНИХ ІГОР.

У школі є правила, які необхідно виконувати: сидіти за партою, вставати, коли дозволить вчитель, не кричати. Без розуміння цих елементарних законів дитині буде важко в 1-му класі. Аби розвинути у дитини уміння підкорятися і грати по правилах, використовуйте командні ігри. Завдяки ним дитина засвоїть, що є правила, які треба виконувати, і що від цього залежить результат. Ще один важливий урок, який дають маляті командні ігри, - це спокійне ставлення до програшу.

10. ТРЕНУЙТЕ УВАГУ І ПАМ'ЯТЬ, РОЗВИВАЙТЕ МИСЛЕННЯ.

Увага

1. Використовуйте дидактичні ігри з чіткими правилами.
2. Включайте дітей у виконання завдань за попередньо розробленим планом дій: створення будинків із конструктора, малюнки, орнаменти, аплікації, вироби, форми яких ви задаєте словесно або за допомогою схеми.
3. Тренуйте дітей у переказі розповідей, казок за схематичним планом, складеним вами.
4. Пропонуйте дітям: повторювати слова, цифри, речення, сказані вами; незакінчені фрази, які потрібно закінчити; запитання, на які необхідно відповісти.
5. Вчіть порівнювати, аналізувати зразок і результат своєї або чужої роботи, знаходити і виправляти помилки.
6. Частіше пропонуйте дітям, особливо з низьким показником розвитку уваги, вправи: у газеті, старій книзі на одній із сторінок закреслювати усі букви «а», намагаючись не пропускати їх. Завдання поступово можна ускладнити, попросивши дитину закреслити всі букви «а», обвести у кружечок усі букви «к», підкреслити всі букви «о».
Пам’ять

1. Пояснюючи дітям новий матеріал і повторюючи пройдений, поєднуйте словесне пояснення з наочністю або із зображенням тих предметів або явищ, про які йдеться, використовуйте малюнки, таблиці, схеми.
2. Для поліпшення процесу запам’ятовування розвивайте у дітей уміння: аналізувати, виділяти у предметах зв'язки, ознаки, порівнювати предмети та явища між собою, знаходити в них подібності й відмінності; здійснювати узагальнення, поєднувати різні предмети за якимись загальними ознаками; класифікувати предмети та явища на основі узагальнення.

Мислення

1. Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, нагромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.
2. Після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей переказати почуте , відповісти на запитання, поставити свої.
3. Розвивайте вміння будувати розповідь за картинкою, планом, темою; допомагайте робити висновки, міркування.
4. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки ключати копіювання зразка і відпрацювання окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.
5. Включайте в заняття завдання на порівняння пари предметів або явищ, класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками, знаходження «зайвого слова» або зображення, не пов’язаного загальною ознакою з іншими, складання цілого з частин.